А ви знаєте хто такі українці?

Українська хартія вільної людини передбачає: 

Що означає бути українцем? 

• «Бути українцем» має означати подолання багатьох травм, страхів і стереотипів.
• Не існує ані галицького, ані донецького, ані одеського, ані київського народів.
• Існує єдиний український народ на всьому просторі своєї території. Наші місцеві відмінності не створюють відцентрової енергії. Не слід ані переоцінювати їхнього значення, ані штучно загострювати їх: наші регіональні особливості не перетворюють нас на різні народи, а лише збагачують національну спільність. 
• Світове українство є ще одним виміром нашого буття.
• Бути українцем означає усвідомлювати свою причетність до України і розвивати інтелектуальну, духовну та політичну україноцентричність: внутрішню — ту, яка постає з особистого зусилля кожного з нас, — єдність нашого народу, його земель, культури, історії і майбутнього.
• Бути українцем означає володіти українською мовою або прагнути до оволодіння нею: не лише мова робить з нас україн- ців, але саме та колосальна енергія, яка походить від особистого зусилля дбати про українську мову, навчитися і спілкуватися нею, й перетворює нас із населення в єдиний народ.
• Не треба насміхатися з рідного

Мета тренінгу:

•     дослідження питання патріотизму серед різних вікових груп школяр
•  сформувати у них активну громадську позицію, розширювати її, поглиблювати поняття громадськості та знання про Україну;
•  розвивати прагнення бути свідомими громадянами, патріотами своєї держави;         
• виховувати свідоме   ставлення до обов’язків людини, громадянина, бажання своєю працею розбудувати державу, гордитися своєю Батьківщиною.

Завдання:

• сформувати  у школяра уявлення про сучасного українця; спонукаючи  його до громадської активності та усвідомлення себе частиною держави.

• Хмарка тегів
  

Ми українці

Ми українці з прадіда і діда Несем з собою важкі тягарі Чого це нас не обминають біди Ми ж українці на своїй землі. Не хочем високо ми голову підняти Ногою тупнуть, розправивши плече Сказати прямо захожому магнату “ Не наступай, бо скоро утечеш”. Я тут хазяїн, тут моє коріння Так поважай, коли живеш Не сип отруєне насіння Хохлом не обзивай мене. Терпець в народу обірветься Сьогодні так мені здається Піднімуть прапор молоді І понесуть на висоті. автор: Тирак Л.А.

Більше віршів на: http://www.poetryclub.com.ua/rubrpoem.php?lang=ua&rtype=35&pg=2

Український народ

Родичі, рід, народ... Всі ми з цих слів, бо ми — українці. Ми одного роду, і створила природа цей рід щирим серцем, щирим душею, розважливим, терплячим, дружелюбним і мирним у ставленні до інших народів, із працелюбними руками. Ми ніколи не були забродами, завойовниками, наші руки не осквернив загарбницький меч, наша совість не заплямована пожежами, руїнами, чиїмись сльозами, пригніченням людської гідності, смертю. Якщо й брали до рук зброю, то лише для того, щоб захищати свій рідний край. 

Ми великий народ, але ніколи цим не хизувалися і завжди поважали чужу волю й незалежність, ніколи не ступали за чужий поріг незваними гостями. Якби-то так ставилися і до нас. Якби-то... 

Чи є ще у світі такий великий і стражденний народ? Вся наша історія — це постійна присутність у нашому домі незваних гостей-грабіжників: половців, печенігів, татарів, німців, турків, поляків, сильного північного сусіда. 

Древній, обікрадений народе! 

Над тобою прошумів розбій. 

В. Симоненко. "Древній, обікрадений народе!"

https://www.google.com.ua/search?q=родичі

Всі хотіли запрягти в ярмо і поганяли нагайкою тебе, мій народе, на твоїй же неосяжній і родючій землі. Але "то не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ше степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів. Він йшов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв роги..." 

(М. Коцюбинський. "Дорогою ціною") " 

Вільний дух народу постійно тлів під попелом неволі, а коли вже було зовсім несила терпіти, спалахувало полум'я непокори і помсти. Горіло воно в часи Коліївщини, на Запорозькій Січі, під Берестечком, Пиловцями, Корсунем, Жовтими Водами. 

Тебе, мій народе, постійно зневажали сильніші за тебе, знущалися, мордували, катували, хотіли вирвати язик — твою мову. Тебе взагалі не хотіли помічати, глумливо називаючи твоїх синів і дочок зневажливим і принизливим словом "малороси". Триста з лишком літ конав ти, рідний мій народе, в кайданах. І багато твоїх дітей продалися, хто за що: за горілку, за чин, а хто, щоб просто вижити. 

Та були в тебе славні сини, хто не хотів бути рабом, не вмів і не хотів цілувати чийсь чобіт, не вмів стояти на колінах з покірно похиленою головою, чиїм девізом були слова: 

Прокляття, хто муки Вітчизни забуде! 

Хай проклят, хто жив, як осот! 

Зітрем в порох нечисть — щасливими будем! 

Не раб український народ! 

П, Санжара. "Вставайте до бою!" 

https://www.google.com.ua/search

Наливайки і Кармелюки, Морозенки і Нечаї, Залізняки і Богуни, славні гетьмани: Дмитро Вишневенький, Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Тарас Трясило, Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Павло Полуботок — захищали і відстоювали честь та гідність українського народу. 

А потім прийшов геніальний Тарас Шевченко, який уперше звернувся до українців як до нації. Прийшли Леся Українка, Іван Франко, Павло Чубинський і своїм словом кликали "душу і тіло" положити "за нашу свободу", показати, що "ми, браття, козацького роду". 

Коли в огнях революції палала Росія і згорів престол царя, в українського народу виникла надія, що зоря вільності засяє всім. Та знову обман, знову глибоке розчарування чекало на нас. Ніхто і не думав бачити український народ вільним. Були лише красиві облудні слова. 

Множилися шеренги "мучнів українців", в яких полягли січові стрільці піц Кругами, студенти і гімназисти, В, Винниченко, М. Грушевський... Виявилось, що ще довго "по кривавій по дорозі нам іти у світ". 

Знову настала тяжка година для українців. Важко було усвідомити, що народ, який най гучніше сміявся, тепер не сміється, а за любов до своєї пісні Й мови будуть тяжко карати. Буде закатовано багато людей, з яких лише письменників — понад п'ятсот. А скільки архітекторів, музикантів, композиторів, акторів, інженерів, вчителів, лікарів. Буде страшний голодомор 33-го.

Голод забрав кращих із нашого народу. Тих, що не стежили і не доносили на брата за шмат хліба насущного, хто не пішов виривати останній окраєць з голодних дитячих ротів, хто не вмів торгувати святинями, спекулювати, красти, вбивати, аби вижити самому. 

Все найталановитіше, наймудріше, найвідважніше, найчесніше, високоморальне і гуманне винищувалося в концтаборах, зацьковувалося, виморювалося голодом. І будуть колимські морози для Василя Стуса, викручуватимуть руки В. Симоненкові, і буде Чорнобиль. 

То були цілеспрямовані удари по генетичному фонду нашого народу. І ми маємо до глибини усвідомити, яких невідшкодованих втрат завдали вони нашій культурі, науці, економіці, яке тавро поклали на психологію народу. 

І все ж таки крізь перепони цензури і тюремні грати лунатимуть пророчі слова: Народ мій є! 

Народ мій завжди буде! 

Ніхто не перекреслить мій народ! 

В. Симоненко. "Де зараз ви, кати мого народу?.." 

https://www.google.com.ua/search?q=родичі,+рід&esp

Народ безсмертний. Настає урочий час і стирає з очей полуду ляку, скидає із свідомості дрантя безмовної покори, пробуджує пам'ять. Ми вибороли право жити, щоб врешті заспівати свій гімн "Ще не вмерла Україна" і на цілий світ проголосити Акт своєї незалежності. 

Сталося! Сонце свободи зійшло над Україною, осяяло і зігріло її народ. Та багато хто ще й сьогодні не хоче визнавати цього велета. Проімперські сили й досі хочуть бачити в Україні "молодшу сестру", не визнають її мови. 

Ми, молоде покоління, увійшли в XXI століття. Набираємось сили, адже нам доведеться взяти на себе відповідальність за майбутню долю України. Тільки тоді це вдасться, коли в серці кожного з нас звучатиме: 

Ми народ, що вийшов із неволі.

Клянемось в благословенну мить — Стати рівним у народів колі, 

На свободі й для свободи жить! 

Д. Павличко. "Клятва" 

Нехай ніколи більше не настане для нас той "проклятий тиждень і день", коли ми знову перестанемо гордитися, що ми — українці. Пишаймося ж тим, що ми діти великого, доброго і славного народу, пам'ятаймо: 

...є в нас душа, повна

власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще

од Байди нам в'ється.

І що ми на Вкраїні таки

український народ,

А не просто юрба, що у звітах

населенням зветься.

В. Баранов. "Українці мої"

                                                                                                      https://www.google.com.ua/search?q=родичі,

Джерело: http://www.ukrlib.com.ua/sochm/printout.php?id=564